Симентальський профіль

Зняли одного заврайземвідділу з роботи.

Оголосили догану і зняли!

І за віщо, скажіть на милість?!

Ну, що таке за важність, подумайте самі: ну, на зяб у районі трохи було недоорано; ну, озимини трохи було недосіяно; ну, з жнивами не зовсім упоралися; ну, буряків учасно не прошарували й не пропололи; ну, з довгоносиком невидержка вийшла; ну, в тракторів підшипники розтоплювалися; ну, комбайни трохи там буксували; ну, там кілька відсотків по худобі та по птиці не виконали; ну, там іще сяке-таке…

Одне слово, дрібниці!

За це намахає, було, секретар райкому кулаком:

— Ти мені, мовляв, дивись!

Та з Міністерства земельних справ напишуть:

— Звертаємо увагу і т. д., і т. ін. Зобов'язуємо під вашу особисту відповідальність ізжить і т. д., і т. ін.

Та й вже!

Тваринництво підвело: велика рогата худоба й свинарство.

Іще не так велика рогата худоба, як свинарство!

Придбав заврайземвідділу собі корову.

Хороша така корова, ряба, симентал-полукровка, молода, сумирна така та тиха, як доїш її, так навіть хвостом не махне.

І молоко в неї біле, запашне і на вершки добре!

А хтось узяв її й зурочив!

Кому це вже треба було, так і не вияснили.

Не їсть корова вдома!

Подавай їй колгоспні корма, хоч ти божу мать співай!

І ясла нові поставили, і хлівець як хлівець!

Думав заврайземвідділу навіть сіна й концентратів підвезти: не їсть!

Навіщо ж ті корма, коли вона не їсть?

Не пропадати ж корові: ходила в колгосп, там і годувалася.

Напасеться разом з колгоспною чередою, зав МТФ підкине там їй чи макухи, чи пійла з дерті наколотить — їсть!

А потім сам дубчиком і додому прижене.

Прижене та й каже дружині заврайземвідділу:

— Може, самі б і не трудилися? Моя сьогодні не на роботі, — шостий місяць уже хворіє, — так вона прибіжить і видоїть.

Ну, іноді заврайзиха й самі потрудяться, а більше завмитифика прибіжить і видоїть!

Отак зглазили корову!

Ну, та з коровою ще сюди-туди!

А свині вщент оскандалили!

От прокляті поросята!

Не встиг зав обняти посаду заврайземвідділу, сидить з дружиною під яблунею, чай п'є, коли дивиться — кабанчик біжить…

Біжить кабанчик, став перед ними й хрюкнув.

І так — не здох би він йому! — хрюкнув, ніби каже:

— Вихолощений тримісячний кабанчик з колгоспу «Нове життя» по вашому приказанію на відгодівлю з'явився!

Зав на нього:

— Чу-чу!

А він знову — хрюк! — і в хлівець!

Ну, що робитимеш?!

Підгодували, — з'їли!

З'їли вони цього кабанчика, аж на другий день — знову біжить…

Та вже не один біжить, а двоє: один з «Нового життя», а другий з «Нової зорі».

І так само — у хлівець!

Погодували, поїли…

А вже після цих двох прибігло двадцять п'ятеро, чи що, — зав уже й не рахував! З усіх колгоспів, що в районі, позбігалися.

Усіх же ж не годуватимеш!

Та й у хліві хіба вони помістяться!

Ну, залишили двоє, решту дружина попродала.

І що, скажіть, за характер у тварин?!

Корова — так та увесь час намагається до колгоспу, ніяк її не вдержиш, а поросята — подохли б вони йому! — з колгоспу до зава в хлівець!

Що таке, і не второпаєш!

Ну, після того пішли всілякі обслідування, акти, доповідь на бюро райкому, щось таке в газеті з'явилося і т. д., і т. ін.

Довелося, одне слово, залишити посаду.

Та ще й з доганою, та ще й з попередженням!

Отакого можуть поросята наробити!

А дивись: ніби такі собі сумирненькі, біленькі і, як на ковбаси, дуже смачні!

Приїхав у той район новий заврайземвідділу.

Попрацювавши трохи, заїхав до колгоспу «Нове життя».

Ходить, оглядає…

Зайшов на МТФ.

Зав МТФ, показуючи свої досягнення, на чолі з бугаєм Октавієм-Августом, несміливо нового зава запитує:

— А ви ж якого профілю коровку маєте?

— Нема в мене ніякої корови, — одказує зав.

— Нема?! Воно без корови той… А в нас, знаєте, симентальський профіль! З цього профілю і молоко непогане, і на вершки молоко добре, і дуже підходяща первісточка… Від Октавія-Августа й Резеди 4-ої. Як з правлінням переговорити, так воно той… І тельонки з цього профіля той… Да…

— Ну що ж, хай плодяться! — каже зав.

— Не любите, значить?

— Чому не люблю? Люблю!

— Так як з правлінням переговорити, так воно…

— Та що ви мені корову нав'язуєте, чи що?! Хабара, чи як?! — обурився зав.

— Та ні! Що ви, що ви?! Та ні, я про профіль! Симентальський у нас профіль…

Увечері зайшов зав МТФ до голови правління.

— Ну, як у тебе там новий зав? Як він? — питає голова.

— Та я вже не знаю, що й робити! Я йому про первістку, а він мені кричить: «Хабар!»

— Ну?!

— Точно!

— Та й у мене з поросятами не вийшло! Так і врізав ув очі: «Я тобі, — каже, — таких поросят дам, що сам, — каже, — хрюкатимеш!» Спортився народ! Доведеться, ма'ть, колгосп здавать! — сумно зітхнув голова правління.

— А я ж куди?! — здригнувся зав МТФ.

Дозвольте помилитись!

Писав один письменник літературно-художній твір. Сучасний твір. Роман.

І непогано писав. Чітко писав. Розбірливо.

Писав він його самопишущим пером.

Самопишуще перо не можна покласти на папір і наказати йому:

— Пиши! А я тим часом піду пива вип'ю!

Самопишущим пером треба водити по папері, воно тоді пише літери, з літер складаються слова, із слів — речення, з речень — розділи, з розділів — частини, з частин — книга.

Оце вже й роман.

Коли роман складається з кількох книг, він уже тоді буде — «логія».

Як з трьох книг — трилогія.

З трьохсот книг — трьохсотлогія.

А як більше, то вже буде «Рятуйтелогія».

Вищеменований письменник, значить, водив самопишущим пером по папері, і все так і виходило: літери, слова, речення і т. д.

Написав він уже аж один цілісінький розділ.

Написав і став.

В написаному розділі всі дійові особи вже на світ білий вийшли, вже накреслилося, хто з них буде герой, хто не зовсім герой, а хто зовсім не герой, намітилися ситуації, хто кого полюбить, хто кого й до кого ревнуватиме і т. д., і т. ін.

Ясно вже до деякої міри було, хто воював на фронті, хто в Фергані чи в Ташкенті, хто, повернувшись, відбудовуватиме й відновлюватиме, а хто пивом чи газованою водою торгуватиме і квартири одвойовуватиме.

Головний герой роману вже й автомашину свою мав, і навіть з бензином більш-менш улаштувався.

І от став наш письменник, зупинився.

— Куди далі їхати? В який бік їхати головному героєві?

Їхати йому прямо, як партія та Радянський уряд указують, ясною дорогою до спільної для всіх народів Радянського Союзу мети?

Так це ж усім відомо.

Показати внутрішні переживання героя і героїв?

Лиха його личина знає, які там у нього внутрішні переживання?!

Коли він на передовій стріляє, я це бачу.

Коли він цілує свою кохану, я це бачу. Ну, може, не бачу, так, проте ж, я знаю, що люди цілуються.

Коли мої герої відбудовують чи відновлюють, — я теж це можу побачити.

А от які думки в цих героїв у цей час їм голови розпирають, як у них біля серця, чому один відбудовує, а другий гуляє, чому один одну любить, а другий — трьох одразу, що в них у цей час усередині, які такі в них внутрішні переживання, — вгадай ти їх!

От і зупинився вищеменований письменник.

Думав, думав та й придумав:

— А що, як мій герой, та, може, ще й не один, — візьме та й помилиться?! І я з ним помилюся! Та й піде він в своїй роботі та в житті манівцями?! Інтересний може сюжет бути! Та й фабула така собі, як середньовічний лабіринт! Єй-бо, мабуть, непогано буде! Треба буде порадитися з кимось із товорищів!